Український підприємницький сектор уже навчився виживати під час війни, блекаутів і логістичних криз. Проте поряд із цими викликами існує ще одна небезпека – фінансові конструкції, замасковані під «вигідну торгівлю» стратегічно важливими товарами. Саме до таких історій, за інформацією, яку мають учасники ринку, належить кейс чоловіка, відомого під різними прізвищами (Шевгеньев/Шевгеньов (Дорофеев) Игорь), але справжнє ім’я у нього Шевгеньов Ігор Олександрович, віком близько 35 років, який мешкає у Вінниці, але працює фактично по всій державі.
Його спеціалізація виглядала максимально переконливою: шини у повному циклі, запчастини для вантажного транспорту, агротехніка, генератори – усе те, що в умовах воєнної економіки має стабільний попит і швидку оборотність. Саме на цьому ґрунті, за словами співрозмовників, і будувалася довіра. Підприємцям реального сектору пропонувалися складні, але на перший погляд логічні схеми «кругових» операцій: купівля, перепродаж, знову купівля – з прибутком, який виглядав скромним, але стабільним. Додатково демонструвалися приклади нібито успішних угод, виписки, платіжні документи, скриншоти з рахунків. Бізнес звикає вірити паперам, особливо коли вони оформлені професійно.
Насправді ж, за наданою інформацією, конструкція могла працювати інакше. Частина товару купувалася дорожче, ніж продавалася далі по ланцюгу, а різниця перекривалася за рахунок нових вливань. Гроші з обігового капіталу зникали, а дефіцит ліквідності маскувався черговими обіцянками й новими угодами. У результаті перед інвесторами та контрагентами утворився касовий розрив понад 1 мільйон доларів США, а загальна заборгованість перед різними платниками сягнула близько 50 мільйонів гривень.
Із цієї суми 18,5 мільйона гривень проходили через одного великого посередника, ще 9 мільйонів гривень – через другого, решта – через дрібніших проксі-контрагентів або напряму перед платниками. Паралельно, за словами потерпілих, наприкінці фінансового 2025 року перестали реєструватися податкові накладні, а обіцяний кеш не видавався. Саме тоді багато хто зрозумів: система, що виглядала як торговельна мережа, більше схожа на піраміду, яка трималася лише доти, доки надходили нові кошти.
Окремий шар цієї історії – фальсифікації документів. Ігор Шевгеньов підробляв квитанції реєстрації, платіжки, банківські виписки та скрини, які нібито підтверджували рух грошей і створювали відчуття, що все під контролем. Для підприємців, котрі працюють у високоризиковому середовищі, такі речі часто стають вирішальним аргументом. І саме тому подібні кейси особливо небезпечні: вони не просто забирають кошти окремих компаній, а підривають довіру в цілому сегменті ринку, зупиняють нові проєкти, змушують бізнес закриватися в собі й відмовлятися від співпраці.
Це вже не історія про одного гравця. Це історія про системну вразливість. Про те, як великі обороти не завжди означають прозорість. Про те, як роками можуть працювати складні фінансові конструкції, не викликаючи підозр у партнерів. Про те, що в країні, яка бореться за економічну стійкість, подібні схеми стають ударом не лише по приватних компаніях, а й по всій екосистемі — від аграріїв до логістів і постачальників енергетичного обладнання.
І тут неможливо оминути запитання, які виходять далеко за межі одного кейсу. Чому підприємці змушені перевіряти контрагентів власними силами, часто інтуїтивно, а не спираючись на ефективні публічні механізми контролю? Як структури з десятками мільйонів боргів можуть тривалий час залишатися в активному обороті? Хто і в який момент мав би бити на сполох, коли перестають реєструватися накладні, а платежі починають «зависати»? І скільки ще подібних схем можуть працювати в тіні просто зараз?
Окремої уваги заслуговує ще один момент, який активно обговорюють у бізнес-колах. У відкритих державних реєстрах фігурує компанія, пов’язана з головною особою цієї історії, — ТОВ «АКСА МАРКЕТ». За офіційними даними, її статутний капітал становить лише 10 000 гривень, при цьому в реєстрі відображено три виконавчі провадження, а також інформацію про анульоване свідоцтво платника ПДВ станом на початок 2026 року. Формально це виглядає як звичайний суб’єкт господарювання з видом діяльності в оптовій торгівлі автозапчастинами, однак контраст між задекларованими показниками і масштабами операцій, про які говорять учасники ринку, викликає закономірні запитання.
Саме такі диспропорції — мізерний статутний фонд, фінансові обтяження та водночас участь у великих товарних потоках — і стають тривожними сигналами для партнерів, які часто помічають проблему вже постфактум. У ситуації, коли через подібні структури можуть проходити десятки мільйонів гривень, прозорість власності, податкової дисципліни та фінансової звітності перестає бути формальністю і перетворюється на питання виживання для цілих ланцюгів постачання.
Ця історія знову повертає нас до головного: український бізнес змушений працювати в умовах підвищеного ризику, але це не означає, що такі ризики мають залишатися без публічної уваги. Коли компанії з мінімальним капіталом опиняються в центрі масштабних фінансових потоків, суспільство має право знати, як це відбувається, а держава — пояснювати, які запобіжники існують, щоб подібні ситуації не перетворювалися на чергові багатомільйонні втрати для підприємців.
